Книжки з охорони праці

Економічна та соціальна ефективність здійснення природозахисних заходів

Юрченко. Екологія

Економічна ефективність природозахисних заходів.
З еколого-економічної точки зору плату за природні ресурси слід обчислювати з урахуванням регіональної і глобальної дії економіки на природні системи і з урахуванням витрат, обумовлених міжресурсними зв'язками. Наприклад, масштабна вирубка лісів веде до порушення водного балансу великої території і газової рівноваги в атмосфері. А інтенсивне використовування річкової води на зрошування не тільки приводить до екологічних проблем моря, але змінює гідрокліматичні умови і посилює пилове забруднення на величезних просторах суші. Тому необхідна обов'яз­кова економічна компенсація користування природними ресурсами.
Існуючі методи визначення розмірів платні за ресурси поки що не враховують всіх чинників формування їх вартості. Вони включають екс­плуатаційні платежі і оплату охорони і відтворювання природних ресурсів. Передбачається дві категорії експлуатаційних платежів: плата за норматив­не витрачання ресурсу і плата за наднормативне витрачання, яка є значно вищою і різко прогресує. Нормативи плати встановлюються на основі кадастрових оцінок відповідних видів ресурсів.
В цьому зв'язку в Україні на сьогоднішній день вимагають негайного виконання такі пріоритети природозахисних заходів.
• розробити і запровадити систему територіальних кадастрів природних ресурсів, що включають їх вартісні оцінки;
• сформувати систему екологічних обмежень і регламентації режимів природокористування;
• здійснити заходи щодо розвитку і підтримки екологічного підприєм­ництва і вдосконалення законодавства на користь розвитку ринку еко­логічних послуг.
Плата за природні ресурси включає і платежі на відновне природоко­ристування, підтримку відновлюваних ресурсів територій в стійкому про­дуктивному стані (риборозведення, протиерозійні заходи, рекультивація і ін.). Відповідні нормативи платежів визначаються на підставі об'єму витрат на відновлення природних об'єктів і проведення заходів щодо їх охорони, на створення і ведення системи державного контролю за станом природних ресурсів і інші заходи.
Плата за викиди забруднюючих речовин в природне середовище є фор­мою компенсації збитку, що наноситься забрудненням. Слід зазначити, що існують і інші трактування платні за забруднення. В літературі, присвяче­ній визначенню загальних принципів платного природокористування, є та­кі формулювання:
а) плата за викиди забруднюючих речовин в природне середовище в ме­жах встановлених лімітів розглядається як плата за використовування природних ресурсів (асиміляційної здібності природного середовища до розбавлення і нейтралізації шкідливих речовин);
б) платежі за забруднення є форма орендної плати за використання аси­міляційного потенціалу середовища;
в) плата за забруднення є форма плати за природні ресурси, трансфор­мовані в забруднення (невикористані відходи).
Такими грактуваинями маскується прагнення по можливості знизити відповідальність за забруднення, оскільки будь-якому фахівцю повинно бути ясно, що природний ресурс, трансформований в процесі виробництва в отруту, може завдати збитку, який в мільйони раз перевищує вартість по­чаткового ресурсу (наприклад, діоксин, одержуваний з нафтопродуктів, або плутоній, одержуваний з природного урану).
Що стосується асиміляційної здатності природного середовища, то посилання на неї також допомагає занизити платню, оскільки в межах вста­новлених лімітів, тобто в межах забруднення до ГДК, асиміляційна здат­ність середовища завдяки її великому об'єму вважається дуже недорогою. Але, як вже наголошувалося, ГДК не можуть служити мірою асиміляційної здатності середовища, а її ціна визначається ціною життя на планеті.
Як вже зазначалось, платежі за виділення і емісію в природне середо­вище шкідливих речовин — з викидами в атмосферу, із скидами в водо­ймища, з розміщенням відходів на поверхні землі — підрозділяються на платню за емісії в межах встановлених лімітів і платню за понадлімітні, наднормативні емісії. Ліміти повинні встановлюватися органами держав­ного екологічного контролю і нагляду на підставі величин ГДВ і ГДС для кожного джерела, але завжди бути нижчі за ці нормативи.
Нормативи плати за емісію забруднювачів в межах встановлених лімі­тів визначаються на підставі регіональних витрат на запобігання і компен­сацію збитку, що наноситься забрудненням. Нормативи платні за понадлі­мітне забруднення повинні встановлюватися за величинами збитків і стягу­ватися в багатократному розмірі з джерел, що завдають їх.
Механізм визначення платні за забруднення повинен враховувати екологічні особливості території, галузеву структуру господарства, оцінку термінів вичерпання первинних ресурсів, можливість виключення їх з тех­нологічних процесів доступнішими замінниками, темпи і величину витрат на освоєння і запровадження у виробництво нових матеріалів.
Система екологічного оподаткування ще тільки розробляються. Окрім загального середовищезахисного податку на прибуток, потреба *в якому витікає з ситуації кризи, в неї можуть входити податки на викорис­тання екологічно небезпечної технології і націнки на випуск екологічно небезпечної продукції. Слід ввести високі штрафні санкції за затримку введення в експлуатацію природоохоронних фондів. Сучасна структура платежів (у вигляді декількох взаємозв'язаних блоків) представлена на схемі рис. 4.3.


Паралельно з системою платежів повинна функціонувати і система економічного та соціального стимулювання природозахисних заходів та екологізації господарства. Вона передбачає:
• податкові пільги на прибуток, спрямовуваний на всі форми зниження природоємкості виробництва, зокрема, зменшення прибутку оподат­кування при здійсненні природозахисних заходів, звільнення приро­доохоронних витрат від податку на додану вартість і інші пільги;
• податкові пільги для підприємств, що випускають природоохоронне устаткування, матеріали і препарати, а також прилади і устаткування для контролю емісій і якості середовища;
• додаткове фінансування і пільгове кредитування перспективних еко­логічних програм і проектів, упровадження нових природозахисних засобів і маловідходних технологій;
• преміальні виплати за сублімітне зниження викидів і скидів шкідли­вих відходів, упровадження маловідходних технологій і переробку відходів, підвищення екологічних якостей продукції; поліпшення еко­логічного контролю виробництва і ін.
Система платежів, оподаткування і стимулювання повинна бути орга­нізована так, щоб природокористувачам було вигіднішим змінювати техно­логію, освоювати менш природомісткі процеси, ніж платити податки і штрафи. Але для цього ставки як платежів і штрафів, так і стимулів пови­нні бути не символічними, а вельми відчутними — на рівні ставок, пов'яза­них з основним виробництвом. Від всієї системи платності природокорис­тування вимагається достатня гнучкість, здатність оперативно відстежувати зміни природоємкості виробництва, бути регулятором екологізації.
Важливою складовою частиною економічного механізму природокори­стування, здійснення природозахисних заходів і взагалі екологізації економі­ки покликані бути екологічні фінансові фонди. Відповідно до закону про охорону навколишнього природного середовища в Україні створена система позабюджетних державних екологічних фондів. їх наявність дає можливість здійснювати додаткові заходи щодо охорони навколишнього середовища по­над асигнування, передбачені на ці цілі в державному бюджеті.
Місцеві екологічні фонди утворюються із засобів, що поступають від підприємств, установ, організацій і громадян. Головним джерелом фондів є сукупність платежів, розглянута вище. Основні надходження забезпечу­ються платнею за забруднення природного середовища. Крім того, певна частина фондів складається з:

Ви бачите тільки 30% питання.

Текст смс:
kkdtk1
на номер
4345

Щоб отримати доступ до матеріалів сайту надішліть смс з текстом kkdtk1 на номер 4345. Після цього введіть номер мобільного, з якого ви надіслали смс. Вартість смс — 3 грн.